Леона Вишневська

Ми вважаємо, що успішні люди повинні ділитися з іншими своїми думками, досвідом, враженнями та емоціями. Саме тому у нас народилася ідея рубрики #AloeClothesTalksIdeas
В ній ми публікуватимемо фотографії відомих людей нашого міста в одязі українських брендів та короткі інтерв’ю про їх життєвий досвід та досягнення. Маємо надію, що втілені образи, вам сподобаються, а їх успіх надихатиме на власні звершення!

Першою ластівкою #AloeClothesTalksIdeas стала поетка, авторка Ask Edith, натхненна Леона Вишневська.

Що тебе надихає?

Все. Природа, література, кінематограф, живопис, люди. Починаючи від узагальнених явищ і закінчуючи моментом, коли випадковий подих вітру необачно зірве сухе листя з дерев, залишаючи їх оголеними. Скажу навіть більше, з віком починаєш якось більш прискіпливо пізнавати світ, розділяєш його на молекули і в кожній такій мікродеталі знаходиш щось особливе, щось що примушує серце битись частіше.
Чи всі можуть писати? Чи всім варто писати?
Можуть, звісно ж всі. Для мене люди в цьому аспекті поділяють на дві категорії – ті, хто народився з певними здібностями, талантом влучно та цікаво висловлювати власні думки та ті, хто це вміння виплекав у собі самотужки, невтомно працюючи над кожною літерою, беручи приклад, наслідуючи інших, тих, хто в письменництві досягнув певних вершин. Але тут є одне але. На жаль, так буває, що ті, кому цей талант передався з народження – починають поступово ним нехтувати, не розвиваються та не вдосконалюють його, тим самим добровільно закопуючи в землю. Тому я справді захоплююсь тими людьми, яким вдалося навчитись писати так, що вже на першому рядку зупиняється серце від захвату, тими, хто створив себе з нульової позначки, хто доклав титанічних зусиль, щоб бути почутим.

“Чи всім варто писати?” – перш ніж відповідати на це запитання, я подумки ставлю його сама собі. А мені взагалі варто писати? Та й хто це, зрештою, вирішує? Тут я зовсім не критик і не цензор, просто такі речі називаються природним відбором, коли ті, кому, мабуть, варто таки облишити спроби “виписувати” з себе думки, не отримують бажаної уваги чи визнання. Це не означає, що якщо тебе не читають та тобою не захоплюються відразу ж потрібно скласти руки та дозволити, щоб якась уявна депресія тебе поглинула цілком, ні. В такому випадку варто спробувати себе в чомусь іншому, можливо, в кардинально протилежному і хто зна – не мине багато часу як про вас заговорить увесь світ;)
Коли я пригадую свій перший досвід, то, вочевидь, завжди буду безмежно вдячною волі щасливого випадку, улюбленому вчителеві, яка надихнула та повірила у неотесане дівчисько за шкільною партою, що завжди ховала свої вірші у шухляду. Коли тебе підтримують та вірять – це справді окриляє, тоді здається, що ти можеш все, навіть більше. Ні, не так – ти МОЖЕШ все!

Як виникла ідея створення «ask edith»?

Ask Edith – це моя невеличка солодка пристрасть. Це місце, де я відпочиваю від земних турбот, це свого роду кухня-антистрес. Жінки справді дивовижні створіння, ми ніколи не знаємо, чим можемо захопитись завтра – чи це буде спонтанний вибір нової сукні, а чи якийсь хитрий французький десерт, який спокусливо дивитиметься на тебе з вітрини кондитерської і саме в той момент ти усвідомиш, що хочеш приготувати його сама, це свого роду виклик, а коли він увінчується успіхом – зупинитись майже нереально. Тому поки Ask Edith існує у форматі онлайн-блогу, де я ділюсь з широким загалом своїми гастрономічними експериментами, пропрацьовую європейську класичну кухню, починаючи від творінь Джеймі Олівера і закінчуючи рецептами від Пікасо кондитерського мистецтва П’єра Ерме, а також вигадую щось своє, іноді в голові стільки ідей, що важко зупинитись на чомусь одному.
Едіт – це збірний образ, який є уособлення любові та турботи, тут і затишні домашні рецепти, і виклик сучасним комбінаціям, які іноді дуже складно повторити в форматі домашньої майстерні, проте, все можливо – головне бажання. Тому, чекаємо нових звершень від Ask Edith, бо коли ти відчуваєш що чимось стаєш корисним людям – ось де найбільша винагорода.

Кредо твого життя?

Я б могла написати щось в дусі Carpe diem чи Veni vidi vici, але натомість буду відвертою і скажу, що якщо ти знаєш чого хочеш від
цього життя і знаєш заради кого тобі потрібно боротись – це воно. А ще просто бути щасливим і якомога менше розповідати про це.
Декілька порад нашим підписникам.
Вірте у власну зірку, з кожним днем намагайтесь вдосконалюватись та ніколи не ставте себе у примарні рамки, частіше усміхайтесь та не забувайте говорити рідним серцю людям як сильно ви їх любите.

Висловлюємо вдячність в реалізації проекту: книгарні “Під лиликом” за надану локацію та Anastasiia Kubert Photography за фотографії та терпіння.