Марта Кондрин: «Учіться сприймати ту різноманітність, що пропонує вам світ, і приймати її»

На поштову скриньку нашого креативного простору «ALOE» прийшов лист від Марти Кондрин. Марта написала, що завітає до Франківська й має велике бажання провести тренінг на тему «Зміна себе — зміна світу». Звичайно, таким листам ми завжди раді. Тренінг провели, фото зробили, та ми захотіли продовжити спілкування з Мартою. Й ось що розповіла нам в інтервю ця розумна красуня.



— Марта, ми вже знаємо, що ти експерт із управління персоналом, особистісного розвитку, побудови кар’єри й жіночого лідерства, а також спеціалізуєшся на future of work. Якщо з попередніми пунктами зрозуміло, то останній — future of work — щось новеньке.

— Це словосполучення зараз важливе не тільки для людей, які працюють управлінцями, а й для власників різного роду бізнесу, компаній, різноманітних організацій. Керівники розуміють, що для ефективної роботи працівнику потрібне щось більше, ніж просто робоче місце й обов’язки, які потрібно виконувати. Future of work — це як новітній тренд у налагодженні співпраці між компанією і персоналом. Ідея полягає в тому, що управлінець довіряє персоналу на 100% і вважаєте його здатним керувати своїм робочим часом, проектами й цілями абсолютно самостійно.

— Звучить непогано, особливо для працівників, та як це застосувати на практиці?

— Сучасні компанії розуміють, що так зване традиційне управління менеджментом і персоналом перестає працювати. Чому? Людина хоче все більше свободи у своїй діяльності, більше вільного часу. Працівник не хоче бути прив’язаним ні до місця роботи, ні до графіку. Управлінці стикаються з тим, що потрібно побудувати й зберегти успішну й ефективну команду, і водночас не ставити перед персоналом обмежуючих рамок.

Як це працює в моїй компанії? Усе починається на етапі підбору персоналу. Не всі люди хочуть і можуть працювати віддалено чи поєднувати кілька проектів. Людина повинна бути достатньо дорослою і відповідальною, щоб ми довірили їй наші завдання. Також багато залежить від очікувань: не варто будувати хмарочоси фантазій, якщо насправді компанія не може це запропонувати працівнику.

Багато наших спеціалістів із різних куточків світу. І не всі хочуть постійно жити в Малайзії, тому ми шукаємо інші варіанти співпраці, наприклад, фріланс. У наших інтересах також давати щось корисне своїм працівникам. Ми зацікавлені, щоб наш персонал постійно навчався. Хочу зауважити, що ці нові знання не завжди стосуються професійної сфери, це також різноманітні програми, направлені на особистісний розвиток. Треба не тільки вимагати від працівника, а й давати йому. Повірте, якщо компанія вкладає у розвиток своєї команди, вона обов’язково отримає належну віддачу.


 


— Зараз ти проживаєш і працюєш у Малайзії, багато подорожуєш Азією. Як відбулося знайомство з цим «іншим» світом?

— Я мешкаю в столиці — Куала-Лумпур — це дуже динамічне місто, в якому переплітаються різні національності й культури. Населення столиці в основному складають індуси, китайці й малазійці. Добре, що більшість розмовляє англійською, тому проблем у спілкуванні не виникає.

Так, не буду приховувати, що спочатку було нелегко. Я знала й розуміла, куди їду, але тоді, напевне, до кінця усвідомити цього ще не могла. Моєю метою було працювати в міжнародній компанії, та поза межами роботи на мене чекало звичайне життя в Малайзії, до якого потрібно було швидко адаптуватися. У цьому плані мені дуже допомогло спілкування з людьми, які так само, як і я, переїхали в Малайзію, проживали й працювали вже тут довгий час. Також стала в нагоді моя відкритість. Дуже важливо, подорожуючи чи їдучи працювати за кордон, не бути вороже налаштованими. Вчіться приймати ту різноманітність, що пропонує вам світ, і приймати її.

— Що було найскладнішим у процесі адаптації?

Кухня. Довго не могла звикнути до азійської їжі. Й не те, що звикнути, а взагалі вживати її. Зараз ми вже більше подружилися (сміється — авт.).

Відстань. Особливо гостро відчувала нестачу спілкування з друзями й сім’єю. Маю на увазі живого спілкування. Напевне, це один із найбільших недоліків: на жаль, коли ти переїжджаєш в іншу країну, ти не можеш забрати всіх своїх близьких із собою.

Прогулянки. Може здатися дивним, але мешканці міста Куала-Лумпур практично не гуляють по місту. Переважно всі користуються власним транспортом або таксі. Я завжди шукала моменти, щоб пішки прогулятися до свого дому, на що спостерігала здивовану реакцію своїх колег. Просто тут практично немає пішохідних зон, дуже широкі дороги, висока температура повітря. На велосипеді теж не покатаєшся.

— До життя в Малайзії ти вже звикла, та чи плануєш повертатися в Україну?

— Помічаю навіть серед своїх друзів, які виїхали за кордон, що вони перестають цікавитися подіями, які відбуваються в Україні, та й узагалі асоціювати себе з цією державою. В мене такого відчуття немає. Мені навпаки хочеться ще більше докладати зусиль, щоб долучатися до розвитку країни й міста Івано-Франківська зокрема. Зараз працюю над тим, щоб можна було повернутися додому й продовжувати співпрацю з міжнародними компаніями.

— Ні для кого не секрет, що українська молодь дедалі частіше обирає освіту за кордоном, та й саме життя там.

— На жаль, це справді так. Наша освіта потребує суттєвих змін, адже вона має відповідати викликам часу. І якщо на рівні держави цей етап відбувається дуже повільно, то потрібно шукати альтернативні способи навчання. Створювати такі середовища, де люди зможуть обмінюватися досвідом, навчатися, отримувати нові навики.

Якось у мене була зустріч зі студентами в Івано-Франківську. Я помітила, що вони абсолютно без мотивації й пасивні. Мало хто з них знає, чим справді хоче займатися в житті, який вектор руху для себе обрати. Більшість бачить себе лише за кордоном, мовляв, в Україні немає ніяких перспектив для розвитку. Натомість, яка ситуація, наприклад, у Гонконгу: в людей різного віку, а особливо в молоді, просто величезна жага до знань. Крім того, тут сильна конкуренція, адже населення велике, а можливостей менше, тому прагнення бути найкращими просто зашкалює. Думаю, нам треба переймати міжнародний досвід.

— Вище ми згадали про жіноче лідерство. Цікаво, чому розрізняють ці поняття — чоловіче й жіноче лідерство? Хіба інструменти лідерства для чоловіків і жінок не однакові?

— «Жіночий підхід» до навчання лідерству по-своєму красивий та унікальний (сміється — авт.). Не хочу виокремлювати якісь гендерні ознаки, та все-таки жінки й чоловіки по-різному сприймають інформацію і застосовують її на практиці.

Здебільшого керівниками потужних компаній є саме чоловіки. Та мене особисто не надихають чоловічі історії успіху, я не черпаю з них натхнення. Може, це пов’язано з тим, що я сама жінка, точно відповісти не можу. Саме тому тема жіночого лідерства мені стала дуже цікавою, я почала її вивчати, а зараз і навчати цьому.

Жіноче лідерство сприяє глибшій комунікації. Жінка, як мені здається, краще вміє слухати. Чоловіки ж більше орієнтовані на досягнення конкретних цілей, для них важлива конкуренція. Я говорю саме про здорову конкуренцію. Так звана потреба змагатися притаманна практично всім чоловікам. І ця потреба несе позитивний характер. У жінок нерідко конкуренція буває нездоровою. Жінка часто керується бажанням не показати, що вона краще, а довести комусь, що та(ой) гірша(ий).  На мою думку, успішності жінок в ролі лідерів сприяє їх вміння підтримувати інших жінок, допомагати одна одній і сприяти успіху інших жінок. Саме робота над довірою, підтримка, співпраця визначають успіх жінки в ролі лідера.



— В успішних людей увесь час запитують: «У чому секрет вашого успіху?» У відповідь ми чуємо різні історії, та можна знайти й щось спільне — це звички. Топ-5 корисних звичок від Марти Кондрин, щоб робити своє життя успішним.

Якби це банально не звучало, але щоденні звички формують нас самих і те середовище, в якому ми живемо. Отже:

1.Прокидайтеся рано. Знаю, що для багатьох це може здатися непосильною працею. Спробуйте вибудувати режим. Я, наприклад, засинаю близько десятої вечора, тому для мене без проблем прокидатися о п’ятій ранку. Поки весь світ ще спить, ви вже встигнете зробити кілька важливих справ або присвятити більше часу собі.

2.Займайтеся спортом. Це можуть бути мінімальні фізичні вправи, але з максимальним ефектом саме для вас. Фізична активність допомагає організму бути весь час у тонусі, почуватися бадьоро. Я, наприклад, займаюся йогою та бігом, і зазвичай роблю це з самого ранку.

3.Плануйте кожен день. Це стосується й вихідних. Спочатку ви можете виконати взагалі один пункт із вашого списку. Та переживати не варто. Поступово певні дії (планування, спорт, прийоми їжі тощо) ви доведете до автоматизму, а також навчитеся ефективніше використовувати свій час. Це дуже допомагає нічого не забувати й вчасно виконувати поставлені задачі.

4.Подорожуйте. Це не означає, що завтра ви маєте відправитися в навколосвітню подорож. Для початку достатньо відвідати якесь сусіднє місто, в якому ви ще не були. Повірте, кожного разу вам захочеться відкривати все нові й нові горизонти. Я, наприклад, дедалі частіше подорожую одна. Чому так? Бо коли ти постійно в активному режимі, то хочеться знайти більше часу для себе. Я його знаходжу саме в подорожах. Це допомагає переосмислити життя, надихнутися, побудувати нові плани.

5.Шукайте «своїх» людей. Не бійтеся розширювати своє оточення, прагнути спілкуватися з людьми, які вже досягли певних висот, які можуть критично поглянути на те, що ви робите, і дати вам слушну пораду. Запитуйте, що вас цікавить, це допоможе вам швидше рухатися вперед.

— А дошка візуалізації своїх мрії допомагає досягати бажаного?

— О, я в це дуже вірю. Звісно, хибно думати, якщо намалювати свою мрію, причепити її на дошку й нічого для цього не робити, то мрія все одно здійсниться. Візуалізація повинна допомагати нам сконцентруватися на тому, що ми справді хочемо, і робити хоча б мінімальні кроки для реалізації бажаного.

Уперше з практикою візуалізації мрій я стикнулася, коли була учасницею студентської організації AIESEC. Пам’ятаю, коли я навчалася на 4 курсі, в Азії проводили міжнародну студентську конференцію. Я дуже хотіла на неї потрапити. На жаль, тоді не знайшлося спонсорів для моєї поїздки. Але до чого тут візуалізація? Так-от, у той момент я візуально зобразила своє бажання: обрала картинку, на якій було зображено малайзійські гори, і зробила підпис, що в такий-то час Марта поїде на конференцію. Отже, ви вже знаєте, що на конференцію я не потрапила. Та через три роки, за зовсім інших обставин, я таки поїхала в Малайзію… працювати в міжнародній компанії. До речі, картинка з моєю мрією в мене досі зберігається.



 


 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *